Основним об'єктом промислу у деяких корінних народів були лососеві риби. Для їх лову використовували мережі, сплетені з кропив'яних волокон, і пастки-запори. Ці пастки встановлювали після спаду великої води майже на кожній річці, а промисел тривав з кінця травня до пізньої осені.
Запором служив ящик на всю ширину річки, його передня і задня стінки були закриті гілками, прив'язаними до поперечних брусів (своєрідна решітка). З боків влаштовувалися помости. Риба йшла по дну і потрапляла під підняту нижню решітку запору.
Там вона зупинялася і, коли її накопичувалось дуже багато, ловці з бічних майданчиків гаками витягали рибу з води.
Кидаючи на поміст, її глушили і розподіляли по пайовим скриньках.
Таким способом добували ікру досить довго. Промислове виробництво почалося тільки на початку ХХ століття. Саме з тих пір почався активний експорт за кордон. За великим рахунком, саме тоді ікра з'явилася в традиційному для нас засоленном вигляді, а до цього її лише сушили (в'ялили), варили з кашею, жарили або квасили.
